Великолепетиське районне управління юстиції Херсонської області

Виконання рішень судів про поновлення на роботі.

   Державною виконавчою службою виконуються рішення суду , які мають значення в процесі поновлення порушених прав громадян, а саме виконання рішень суду про поновлення на роботі.

   Так, згідно вимог ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок виконання таких рішень суду в разі незаконного звільнення працівника. Законом встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

    Що означає негайне виконання ?

   Відповідно до ст. 30 ч. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що негайному виконанню підлягають рішення:

    1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за такими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

    2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

    3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі.

   У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на виконання і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

    Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про поновлення на роботі, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

    У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

   Сума штрафу на боржника - фізичну особу складає від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

   Строк виконання даного виду стягнення встановлений два місяці. Тобто, з дня відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов’язаний вчинити виконавчі дії у двомісячний строк.

    Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Державний виконавець

ВДВС Великолепетиського РУЮ                                                           Філімоненко В. В.

                                                                                                                                        ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                                     Наказ Міністерства юстиції України

                                                                                                                                      07.05.2012 № 425/7

Г Р А Ф І К

 особистого прийому громадян

 Міністром, першим заступником Міністра, заступником Міністра,

 заступником Міністра – керівником апарату та Урядовим

 уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини

                                                                                                                                     ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                                  Наказ Міністерства юстиції України

                                                                                                                                   07.05.2012 № 425/7

Г Р А Ф І К

особистого прийому громадян

посадовими особами структурних підрозділів Міністерства

         Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

        Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе увагу.
        На сьогодні це зумовлено тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду і становлять одну з найбільш кримінально уражених верств населення.
        Соціальна занедбаність неповнолітніх за умов плюралізму поглядів, відсутності чітких моральних орієнтирів сприяє виникненню та поширенню негативних явищ в середовищі неповнолітніх.
        За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише медико-педагогічних заходів. У певних випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності.
        Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років.
        Згідно ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:
- умисне вбивство (статті 115-117 КК України);
- посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України);
- умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);
- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);
- диверсію (стаття 113 КК України);
- бандитизм (стаття 257 КК України);
- терористичний акт (стаття 258 КК України);
- захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України);
- зґвалтування (стаття 152 КК України);
- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153);
- крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України);
- грабіж (статті 186, 262, 308 КК України);
- розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України);
- вимагання (статті 189, 262, 308 КК України);
- умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399 КК України);
- пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України);
- угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України);
- незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 278 КК України);
- хуліганство (стаття 296 КК України).
      Разом з тим, вже з 16, а не з 14 років, настає кримінальна відповідальність за вбивство з необережності і умисне легке тілесне ушкодження.
      Кримінальний кодекс України, враховуючи біологічні, соціальні та психологічні особливості неповнолітніх, по-новому визначає їх кримінальну відповідальність та покарання.
       Це означає, що вперше у вітчизняному КК у спеціальному розділі (розділ XV Загальної частини) сконцентровані питання щодо: видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців; призначення їм покарання; звільнення неповнолітніх, які скоїли злочини, від кримінальної відповідальності та покарання; погашення та зняття судимості.
       Якщо загалом характеризувати ці положення, то висновок один – порівняно з дорослими, злочинці-неповнолітні мають привілейований кримінально-правовий статус.
        По-перше, чинний КК України виділяє окрему систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк), а також два види додаткових (штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю).
          Водночас їх не можна карати, наприклад, обмеженням волі та довічним позбавлення волі.
          На відміну від дорослих, у них не можна конфісковувати майно.
          По-друге, КК України передбачив особливі розміри покарань неповнолітніх. Так, максимальний розмір штрафу для такої особи може становити п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для дорослих – тисяча, а в деяких випадках – і більше). Якщо громадські роботи дорослим можуть бути призначені на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, то неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин. Покарання у вигляді виправних робіт може бути призначено неповнолітньому на строк від двох місяців до одного року, тоді як дорослому – від шести місяців до двох років. Також зменшено розмір відрахувань із суми заробітку засудженого-неповнолітнього: він становить 5-10 відсотків (для дорослих 10-20 відсотків). Коротший для неповнолітніх і строк арешту, а позбавлення волі їм може бути призначено на строк не більш як 10 років (і лише за умисне позбавлення життя людини – до 15 років).
          Ще вужче коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. Переважна більшість санкцій єдиним покаранням за вчинення такими особами злочинів передбачає позбавлення волі на певний строк. Лише в ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років), ч. 1 ст. 186 КК України (грабіж, що карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років), ч. 1 ст. 277 КК України (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, що карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років) альтернативою позбавлення волі є штраф.
         У ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство, що карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років) єдиним покаранням, що може бути застосовано до таких неповнолітніх, є штраф.
        По-третє, КК України (ст. 97) передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності. Але за умови, що виправлення цього неповнолітнього можливе без застосування покарання. Дійшовши такого висновку, суд застосовує до підсудного неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.
        По-четверте, виходячи з принципів гуманізму, КК України встановлює для неповнолітніх особливу підставу для звільнення від покарання. Йдеться про ситуацію, коли неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаявся і в подальшому поводився бездоганно з правової точки зору. У цьому разі суд, дійшовши на момент встановлення вироку висновку про недоцільність застосування покарання до такого неповнолітнього, може звільнити його від покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (застереження; обмеження дозвілля; передання неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу, інших осіб; покладення на нього обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду; направити неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи).
          Це особливо треба мати на увазі батькам, щоб не дивувалися потім, що за скоєння однакового злочину одне чадо опинилося за гратами, інше – на волі. Зможете довести суду виховний потенціал своєї сім’ї, колективу, де навчається чадо – позбавите його “неба у клітинку” і подальшої долі рецидивіста. Зрозуміло, що такого привілею для дорослих злочинців не передбачено.

Право на безоплатну правову допомогу

Право на безоплатну правову допомогу – гарантована  Конституцією України можливість  громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках передбачених Законом.

Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 №3460-VI передбачено два види безоплатної правової допомоги: первинна та вторинна безоплатна правова допомога.

Безоплатна первинна  правова допомога передбачає надання таких правових послуг:

-          забезпечення доступу до правової інформації;

-          консультування і розяснення з правових питань;

-          складання заяв, якарг та інших документів правового характеру, крім процесуальних.

Безоплатну первинну правову допомогу громадяни можуть отримати у:

-          міністерствах, інших  центральних органах  виконавчої влади;

-          їх територіальних органах в областях, районах та містах;

-          обласних та районних держаних адміністраціях;

-          міських, сільських та селищних радах;

-          обласних та районних радах.

Звернення  про  надання  одного  з  видів правових послуг,  надсилаються або  подаються особами,  які досягли повноліття,  безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої  влади,  територіальних  органів  центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані  проводити особистий  прийом  осіб,  які   потребують безоплатної первинної правової допомоги,  з питань, що належать до компетенції  відповідного  органу  виконавчої  влади   чи   органу  місцевого самоврядування.

Прийом осіб, які потребують безоплатної первинної правової допомоги, проводиться постійно в установлені дні та години. Графік прийому осіб повинен бути доведений до їх відома.

Починаючи з 1 січня 2013 року держава також забезпечує доступ до безоплатної вторинної правової допомоги. Вона передбачатиме захист від обвинувачення, здійснення представництва осіб, які мають право на безоплатну вторинну  правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складання документів процесуального характеру.

З 1 січня 2013 року така допомога надаватиметься адвокатами особам, до яких застосовано адміністративне затримання або адміністративний арешт, а також особам, затриманим за підозрою у вчиненні злочину, через спеціальні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

З 1 січня 2014 року така допомога надаватиметься також малозабезпеченим особам, ветеранам, іншим категоріям осіб, визначеним Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

На сьогодні Великолепетиським районним управлінням юстиції Херсонської області вже надається безоплатна первинна правова допомога на базі громадської приймальні. Громадська приймальня працює щовівторка та щочетверга з 9.00 до 17.00 години. (з 12.00 до 13.00 обідня перерва).

        Згідно ст. 17 Закону України “Про державну реєстрію актів цивільного стану” державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

         Відповідно до пункту 1 Глави 5 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні  підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

         Ці документи додаються до другого примірника актового запису про смерть.

         Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання лікарського свідоцтва про смерть, фельдшерської довідки про смерть - не пізніше п’яти днів.

         Як бачимо, державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України.

         Проте існують і певні особливості. Так, паспорти або паспортні документи померлих іноземців або осіб без громадянства невідкладно надсилаються до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі для подальшого направлення їх до Міністерства закордонних справ України або повертаються особі, яка супроводжує тіло померлої особи, про що в графі "Для відміток" актового запису про смерть робиться відповідна відмітка, яка засвідчується підписом цієї особи.

         Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі на підставі повідомлення відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким зареєстровано смерть, невідкладно інформує Міністерство закордонних справ України.